ЗМІ – “сторожовий пес демократії” чи “кіт, який гуляє сам собою”

ЗМІ – “сторожовий пес демократії” чи “кіт, який гуляє сам собою”

Друковані ЗМІ в Україні переживають не найкращі часи – усі від популярних часописів і «глянцевих» видань до малотиражних «районок», зазначає у своєму блозі Ірина Новожилова – Президент Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини, Голова Житомирського прес-клубу та медіа-експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Наприклад, у Житомирі за останні півроку два обласні  тижневика – «Ваші інтереси» і «Меркурій» просто припинили вихід. «Газетний бум»  початку 90-х минулого століття, коли масово реєструвалися, так звані, незалежні періодичні видання, змінився вже на початку нового тисячоліття «бумом новинних сайтів». Спільним  у цих явищ було одне – щоб зареєструвати друкований ЗМІ чи створити й наповнювати інформаційний сайт зовсім не треба було попереднього редакторського чи журналістського досвіду, створення  редакційного штату і сплати «білих зарплат».

Професійних журналістів на усіх не вистачало, безробіття росло… Тому журналістикою почали займатися всі, хто на їх власну думку, «умів писати». Регіональна преса, особливо в порівняно невеликих обласних центрах, як Житомир, а тим більше в райцентрах, почала потихеньку деградувати. Випускників факультетів журналістики провідних ВНЗ по розподілу вже не направляли, випускників місцевого університету більше цікавила робота на телеканалах і новинних інтернет-порталах. Конкурувати щотижневим газетам доводилося тепер не тільки з приватними телеканалами, а ще й з новинними сайтами, кількість яких щороку зростала.

На початку тисячоліття українські інтернет-медіа здавалися більш незалежними, безсторонніми, сміливими і не зрівняно оперативними в порівнянні з традиційними ЗМІ. «Інтернет  у  незалежній Україні, по суті, виконує класичну функцію вільної преси за реальної  відсутності незалежних мас-медіа як таких. В умовах прямого і непрямого владного контролю над ЗМІ й функціонування так званої «демократичної цензури»  матеріали  опозиційних  інтернет-видань  небезпідставно  порівнюють  навіть  із  дисидентським  самвидавом,  який  нелегально  поширювався  за  часів  радянщини» ( Проблеми українського Інтернету // Молодь України. — 2001)

Однак, час минав, а інтернет-медіа, здебільшого залишалися поза правовим полем. На регіональному рівні збільшення кількості новинних інтернет-сайтів обумовлювався ще й амбіційними потребами місцевих політиків, які  швидко оцінили можливості ефективнішого і дешевшого, ніж друкований, інформаційного ресурсу під час виборчих кампаній. То ж ріст кількості таких сайтів на Житомирщині можна в останні десять років порівняти з ростом колись популярного «чайного гриба».

 Під впливом місцевих політиків нині перебуває щонайменше чотири інформаційні сайти Житомира (Вголос, Житомир today, Житомир Ньюс, 1zt (http://vgolos.zt.ua/, http://zhitomir.today/, http://zhitomirnews.com/http://www.1.zt.ua/). Деякі перебувають в стані лояльності до тієї чи іншої партії чи політика й нетерпимості до їх опонентів. Інформація про  власників інтернет-порталів є закритою – у вихідних даних не значиться, а юридичний  статус  більшості  з них не визначений.   Показово, що в останні кілька років нові інтернет-медіа на рівних з місцевими газетами, як під час виборчих «баталій», так і в «мирний час», грішать  розміщенням «джинси».

Багато хто з українських медіа-експертів схиляється до думки про необхідність законодавчого закріплення правового статусу інтернет-видань. Така практика існує в пострадянських країнах.  Наприклад, в Законі про ЗМІ Казахстану інтернет-ресурси визначено, як ЗМІ,що працюють без ліцензій та реєстрації, в Росії статус інтернет-видань, як ЗМІ з обов’язковою реєстрацією закріплений з 2002 року. Закон «Про засоби масової інформації » Білорусі теж у визначення ЗМІ  включає мережеві ресурси. Є приклади юридичного регулювання інтернет ресурсів і у США. наприклад, в штаті Нью-Йорк Верховний суд прийняв рішення, що всі інтернет-сайти,не залежно від їх змісту та професійного рівня, вважаються ЗМІ. В більшості європейських країн з розвинутою демократією діють механізми саморегулювання в інтернет-медіа, такі ж, як і у традиційних ЗМІ. Наприклад, основою саморегулювання інтернету у Великобританії є  фонд “Інтернет-вотч”, до якого надходять скарги щодо неправомірного використання матеріалів у мережі. Він розглядає звинувачення та вимагає від провайдера вжити певних заходів щодо порушника. Одночасно фондом відстежується можливість подальшого використання цього матеріалу в мережі.

В Україні процес саморегулювання діяльності  інтернет-порталів роками не зрушує з мертвої точки. Ситуацію могло б покращити об’єднання в асоціації, вироблення статутів або інших документів з, дотримання стандартів журналістики та професійної етики, що визначали б принципи роботи в мережі, а також передбачало б виключення з асоціації тих членів, що порушують статутні норми. Очевидно, що цей процес гальмується відсутністю професійного корпоративного духу в середовищі інтернет-медіа, здорової конкуренції. коли саме довіра користувачів, а не прихильність політиків чи можновладців виходять на перше місце. Тотальне нехтування стандартами новинної журналістики та професійної етики, на жаль, поступово перетворює  регіональні новинні сайти в інструменти маніпуляції громадською думкою.  Відсутність правового статусу ЗМІ чи внутрішніх регулятивних механізмів асоціює методи діяльності найбільш оперативних та масових в порівнянні з традиційними українські  інтернет-медіа з «котом, який гуляє сам собою» і аж ніяк не з «watchdog  of  democracy» -«сторожовим псом демократії».

Щоб ознайомитись детальніше з повною точкою зору експертки загляніть до неї в блог

Напишіть відгук