Тиждень з ВР | Закон «Про публічні консультації» давно необхідний і я його дуже підтримую. Вікторія Подгорна

Координатор ВІ “Активна громада” Віталій Гліжинський разом з Вікторією Подгорною, народною депутаткою України, членкинею Комітету ВРУ з питань цифрової трансформації про те, хто може бути ініціатором законопроєкту, хто може подавати законопроєкт на розгляд ВРУ та чому закон “Про публічні консультації” важливий для нашого суспільства.

Віталій Гліжинський: Повертаючись до самої процедури законотворення, є законопроєкт, є закон дописаний. Хто взагалі може бути ініціатором?

Вікторія Подгорна: По Конституції – у нас законодавчу ініціативу мають народні депутати, Президент України та Кабінет міністрів України. Тобто, три суб’єкти.

Віталій Гліжинський: І хто може подати законопроєкт на розгляд ВРУ?

Вікторія Подгорна: Не всі ці суб’єкти можуть подавати. Але це процедура – поки законопроєкт потрапляє в зал. Виборці уявляють, що як він потрапив в зал, значить став законом. Це не зовсім так. Спочатку існує процедура створення законопроєкту. Є пояснювальна записка – це, фактично, концепт законопроєкту. Хоча, в нас немає такої норми, що повинен спочатку бути концепт, в інших парламентах він є. Я вважаю, що це правильно. Спочатку треба напрацювати бачення: що ти хочеш, яку проблему вирішуєш, яке в тебе рішення. Часто закони вимагають прорахування.  В нас, в принципі, є така техніка економічного обґрунтування. Особливо, економічній, фінансовій, транспортній сфері. Але концепт, на жаль, не складається, як обов’язкова частина. В нас є пояснювальна записка, вона формальна. Хоча бувають, насправді, гарні закони, законопроєкти, які мають такий концепт, бо так хоче автор. Це можуть бути або Кабінет Міністрів, або міністерства, або від Президента працювали, або депутати. І потім, після концепту, починає працювати, в ідеалі, робоча група. Вона або сама створюється, або її створює один автор. Це концепт: “давайте створимо, обговоримо”. І тут дуже важливо на рівні якраз робочої групи: вони затверджуються офіційно комітетами, може бути одна або декілька законодавчих ініціатив, і все напрацьовується. Наприклад, наш Закон “Про політичні партії”. Ми його опрацьовували рік, ми збиралися кожен другий тиждень. І це системна робота, ми залучали зовнішніх експертів, отримували документи з Європейського парламенту, читали аналітику, і “Опора” нам дуже багато текстів перекладала. Тут був цікавий процес. Доволі продуктивний. Ми вийшли на нормальний великий документ. Це нормальна практика для будь-якого закону. Тоді буде якість. І після того, як група обговорила законопроєкт, іноді частково стейкхолдери, залучені на рівні Робочої групи, він виноситься на комітет. І тоді комітет приймає рішення виносити чи ні. Але законопроєкти часто мають один предмет, який знаходиться у віданні 3-4 комітетів. Таке буває, іноді – навіть більше. І тоді всі ці комітети ще розглядають, виносять вердикт: так погоджуємося або треба щось змінити. Якщо не затверджує, то повертається в робочу групу, доопрацьовується і відправляється назад в комітети. І тільки після прийняття рішення всіма комітетами, рекомендується та погоджується ставити на порядок денний в парламенті. Порядок денний – це не означає, що через тиждень з’явиться закон. Я не пам’ятаю, скільки в цьому скликанні, але в минулому – за два роки було зареєстровано  3 тис. 800 законопроєктів. Уявіть собі! Звичайно, приймається 10%. Але це теж багато. Це довгий процес, поки черга дійде до законопроєкту. У нас специфічна процедура, тому що ми вважаємо, що хотіли б отримати ще міжнародну експертизу і ми ще законопроєкт відправили у Венеційську комісію ОБСЄ. Є таки закони, які стосуються конституційних норм або Закон “Про референдум”. Той давній, який прийняли. Це теж Венеційська комісія ОБСЄ дає свій вердикт, тобто, це міжнародний рівень. Це не тому, що на нас впливають, а тому що там високоякісні експерти в цій сфері. І, звичайно, краще мати міжнародну експертизу.

Віталій Гліжинський: Тобто, це просто консультація з експертами?

Вікторія Подгорна: Так, вони дають рекомендації. Звичайно, вердикт не виносять. Просто ми враховуємо, що в нас не завжди є фахівці такого рівня в Україні й нам потрібна допомога. Дуже очікуємо зараз, наприклад, рекомендації, бо в нас є контрверсійні речі, які ми писали. В нас були суперечки, ніби  погодили, але якщо Венеційська комісія скаже, то в нас буде більш чітке уявлення про те, що є правильно в нашій партійній системі.

Віталій Гліжинський: Що потрібно, аби законопроєкт зареєстрували?

Вікторія Подгорна: В цьому плані ВРУ має досягнення, адже ми доволі швидко оцифрували процеси й в нас є така система СЕДО, коли ти маєш особливий ключ, при чому той ключ тільки на одній флешці. Система захищена. Й ти можеш реєструвати дистанційно свій законопроєкт, будь-які правки вносити, підписувати законопроєкти, твої колеги можуть його легко переглядати. Це можна тепер робити в цифровому вигляді. Ми вже й папір не використовуємо, ми економимо ресурси планети. І це, фактично, проста процедура – законопроєкт можна зареєструвати через електронний ключ. Ще дуже важливий момент – політичний. Законопроєкти, які вкрай важливі, не всі. Наприклад, ці законопроєкти викликають різні думки в суспільстві й депутати реагують або вони мають власні заперечення. І ці законопроєкти виносяться на фракцію. Врахуємо, що фракція у нас – це монобільшість, тобто, правляча політична сила. Від цього залежить взагалі голосування. А якщо це коаліція – в різних фракціях це не обговорюється. Опозиція звичайно це обговорює, це обов’язково. Але рішення може прийматися й однією політичною силою, якщо ми маємо скільки голосів.

Віталій Гліжинський: Чи можуть громадяни долучатися до розробки законів?

Вікторія Подгорна:  Можуть. Через публічні консультації. Ми зробили повний цикл публічних консультацій, їх було 5, все в онлайні, завдяки ZOOM. Ми їх змогли зробити з усіма регіонами країни. Але ПК повинні стати нормою для будь-якого законопроєкту, бо без ПК закони не повинні прийматися. В сучасному світі політичні системи, які  закриті, викликають великий негатив у виборців. Потрібно рухатися в бік відкритості цих систем. І публічні консультації – це якраз є та відкритість, коли люди можуть реально висловити свою думку, мати час внести свої пропозиції, їх можна потім перефразувати на юридичну мову. Але це, одночасно, і політична освіта людей, бо вони вже все розуміють. Це ж чудово, коли громадяни обізнані. Вони розуміють більше закони, більше підтримують, а це довіра до політиків та парламенту. За цим майбутнє, на мою думку. Я дуже рада, що внесла в Кабінет міністрів дуже вимучений законопроєкт, який дуже багато років обговорюють громадські організації, що потрібні ПК на рівні закону. Щоб це було не просто бажання окремого політика, а стало нормою роботи парламенту в прийнятті всіх законодавчих актів. Це важливо для прийняття важливих законопроєктів. Закон “Про публічні консультації” давно необхідний і я його дуже підтримую, він, до речі, вже зареєстрований. І ми ще можемо, якщо нам потрібно, внести перед другим читанням правки. До речі, додам, що є перше слухання, потім друге слухання. Перед другим приймаються правки, приймається взагалі концептуальне бачення закону. Потім ці правки обговорюються й приймається вже закон в цілому. І підписується ще Президентом.

Віталій Гліжинський:  І тоді він вже стає неухильним до виконання законом.

Вікторія Подгорна: Саме так.


Довідково. ВІ “Активна Громада” від Інституту “Республіка” презентує серію навчальних відео та матеріалів “Тиждень з Верховною Радою” у форматі інтерв’ю з народними депутатами в межах проєкту “Парламент та громадяни: відкритий діалог”, який реалізовується за підтримки Програми USAID РАДА, що виконується Фондом Східна Європа. 

Місія “Активної Громади”: досягти добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту “Республіка”. Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: